20

Довідка: Дорошенко Дмитро Іванович (8 квітня 1882, Вільно — 19 березня 1951, Мюнхен) — громадський і державний діяч, вчений-історик, публіцист; один із засновників і товариш голови Центральної Ради, крайовий комісар Тимчасового уряду в Галичині і Буковині, губерніяльний комісар Центральної Ради на Чернігівщині.

Походив зі старовинного козацько-гетьманського роду. Народився в сім’ї військового ветеринара. Освіту здобув у Варшавському, Петербурзькому і Київському університетах. Розпочав активну громадську діяльність спочатку в українській студентській громаді у Києві, згодом — у РУП та УСДРП.

Громадсько-наукову діяльність розпочав 1897 р., друкуючи власні статті спочатку в галицькій, а потім російській та українській пресі. Співпрацював у петербурзькому журналі «Украинский вест ник», часописі «Рада», журналі «Україна», а також у Київському товаристві «Просвіта». Українському науковому товаристві. У 1908 р. став одним з найдіяльніших членів ТУП.

З 1909 Д.Дорошенко переїхав до Катеринослава, де працював у комерційній школі учителем історії. Водночас співробітничав у Катеринославській ученій архівній комісії, редагував «Летопись ученой архивной комиссии», часопис «Дніпрові хвилі» (1910–1913), був заступником голови Катеринославського товариства «Просвіта». Повернувшись 1913 р. до Києва, викладав історію в комерційних школах і одночасно працював бібліотекарем Історичного музею та секретарем Українського наукового товариства.

У 1915 р. його обрали уповноваженим Всеросійського союзу міст на Південно-Західному фронті та завідувачем відділу допомоги населенню Галичини й Буковини.

У березні 1917 р. Д.Дорошенка було обрано товаришем голови Центральної Ради і призначено заступником губерніяльного комісара Київщини (віце-губернатором). На з’їзді ТУП (25–26.ІІІ.1917), коли товариство було реорганізовано у Союз українських автономістів-федералістів, його обрали до складу Тимчасового ЦК союзу, який на Всеукраїнському національному конгресі делегував Д.Дорошенка членом Центральної Ради. Тимчасовий уряд призначив його 22. ІV.1917 р. крайовим комісаром Галичини та Буковини з правами генерал-губернатора. Від червня 1917 р. — член УПСФ.

13 серпня 1917 р. йому було доручено сформувати новий склад Генерального Секретаріату. Проте принципові й тактичні розходження із головою УЦР М.Грушевським змусили Д.Дорошенка відмовитись від головування в уряді.

Після гетьманського перевороту 29 квітня 1918 р. повернувся до Києва, ввійшов до уряду Української Держави. На посаді міністра закордонних справ йому вдалося досягти значних успіхів у міжнародному визнанні України як незалежної держави. Виступаючи посередником між П.Скоропадським і Українським національним союзом, до якого входили представники соціалістичних партій, прагнув виробити умови формування українського уряду національної згоди. У жовтні 1918 р. в Швейцарії провадив переговори із представниками країн Антанти про визнання суверенітету України та надання їй допомоги. Після утворення Директорії УНР — професор української історії Кам’янець-Подільського університету.

З 1920 р. перебував на еміграції. Активний діяч українського гетьманського руху. Протягом 1921–1951 рр. — професор Українського вільного університету у Відні, Празі, Мюнхені. Професор Карлового університету в Празі (1926–1936), директор Українського наукового інституту в Берліні (1926–1931), професор Варшавського університету (1936–1939), Президент Української вільної академії наук (1945–1951), професор Колегії св. Андрія у Вінніпезі (1947–1950). Опублікував понад тисячу наукових праць з історії України, історії культури і церкви, зокрема «Нарис історії України» (ч. І-2, 1932–1933). «Історія України. 1917–1923» (ч. І, 1930; ч. 2, 1932), «Огляд української історіографії» (1923), «Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу» (1940). Окремі дослідження присвячені М.Костомарову, П.Кулішу, В.Антоновичу та ін. Залишив низку спогадів про діячів українського національно-визвольного руху, а також «Мої спогади про давно минуле. 1901–1914» (1949), «Мої спогади про недавнє-минуле. 1914–1920» (1923–1924).

Помер і похований у Мюнхені.