ХАБАРНИЦТВО

ХАБАРНИЦТВО

Хабарництво взагалі поширене в азійських народів, отож і в московському. Датський посол Й. Юст пише (1712): «Московські суди можна підкупити дуже легко. Навіть Найвищий Суд можна, давши канцлерові якихось 20 тисяч руб. хабара. І сам цар бере з того хабара свою пайку»[140]. Австрійський посол Й. Корб писав (1701), що немає такого москвина, якого не можна підкупити. Кожний з них за пару рублів складе яку хочте кривоприсягу в церкві на св. Євангелії та хресті[141]. Те саме свідчать й інші чужинці, що були в Московщині у XV–XX ст. Петро І наказав «сечь розгами» прилюдно сенаторів князів Г. Волконського й А. Апухтіна за те, що крали державні гроші та брали хабарі.

Московські соціалісти в СРСР усуспільнили все, навіть хабарі. Стала платня, високі нагороди, що їх платить уряд СРСР, — це ніщо інше, як хабарі. Бо платить лише тим, які хвалять, прославляють «великого, геніального вождя», премудру непомильну Партію (комуністичну), «щасливе життя», передовий московський народ і т. п. Хабарництво в СРСР поширене — від найвищого урядовця до найнижчого поганяйла в колгоспі — його всі вважають за цілковито природне. Уряд СРСР знає ліпше за будь-кого, що він не лише не має сили винищити хабарництво, а й не хоче, бо історичний досвід показав: хто підносить руку на московські історичні традиції — губить свою голову.