Освітня реформа

Освітня реформа

Важливою та багато в чому вирішальною подією в культурному, релігійному й політичному житті України була освітня реформа св. Петра Могили, зокрема створення національної вищої школи – Києво-Могилянської академії. Сутність перетворень полягала в тому, щоб, оберігаючи вітчизняні освітні здобутки, національні традиції й православну віру, створити якнайсприятливіші умови для ознайомлення з тогочасними загальноєвропейськими культурними надбаннями. На думку святого митрополита, освіта, знання, а з ними ідеї та духовність, поширюючись між різними станами й групами населення, повинні були служити єднанню, мали стерти суперечності між людьми, які належали до різних конфесій, навчити толерантності стосунків, не порушуючи основ батьківської віри. Високоосвічена, толерантна молодь, переконана в гідності свого народу, нації, неодмінно виборюватиме державну незалежність, достойне місце Україні серед європейських держав. Реформування освіти було якнайтісніше пов’язане з реформуванням церкви – найголовнішого в той час суспільного інституту в Україні. Хоча митрополит мав у цьому напрямі діяльності попередників, насамперед князя Костянтина ІІ Острозького, який заснував Острозьку академію, однак підняти цю справу на належний рівень, створити перший український університет (і взагалі перший університет у православному світі) зміг тільки св. Петро Могила.

Історія Києво-Могилянської академії бере свій початок від створеної 15 жовтня 1615 р. Гальшкою Гулевичівною й Петром Конашевичем-Сагайдачним за підтримки братства Київської братської школи при Богоявленському Братському монастирі на Подолі. Потім святий, ще як архімандрит, восени 1631 р. відкрив Лаврську школу, залучивши до неї молодих здібних викладачів (Ісайю Трофимовича-Козловського, Сильвестра Косова, Стефана Почаського та ін.), які здобули освіту в латинських академіях Речі Посполитої (у Кракові, Вільні і т. д.) та імперії Габсбургів (у Відні). Україна, що стояла на кордоні двох культур, двох світів – Заходу і Сходу, потребувала не замкнутості і культивування старожитностей, а їх збереження й відкритості до культурного компромісу. Це надавало її народові можливість зберігати національну ідентичність, усвідомлювати свою окремішність, захищати її за допомогою власної держави й стати на один рівень з іншими європейськими країнами. Оскільки виникли певні тертя між братчиками та печерським архімандритом, довелося йти на компроміс: 30 грудня 1631 р. було прийнято рішення про об’єднання Братської і Лаврської шкіл, а з 1 вересня 1632 р. об’єднана школа під назвою Київський братський колегіум, або Києво-Могилянський колегіум, розпочала свій перший навчальний рік. Пізніше, 14 березня 1633 р., св. Петро Могила отримав від короля Владислава IV грамоту на право надання цьому закладу статусу академії. Але коронні канцлери не доклали до привілею своєї печатки, тому він не набрав юридичної сили. Причина полягала в тому, що статус академії давав право читати богослов’я, а панівні кола католицької Речі Посполитої не хотіли зміцнення Православної Церкви. Лише за 25 років на підставі Гадяцького договору 1658 р. Києво-Могилянський колегіум і формально став академією.

Вже в перші роки опікунства святого Києво-Могилянською академією читали богослов’я, було закладено кам’яну Свято-Духівську церкву, що існує й досі, бурсу, в якій жили найбідніші вихованці, переважно сироти, проведено водогін. Могилянські спудеї отримали зручне тепле приміщення з бібліотекою і домовою церквою на честь свв. Бориса та Гліба. Для викладачів митрополит звів декілька дерев’яних будинків. І все це власним коштом! Потім він міг добитися передання Братському монастиреві, отже, й колегіумові, низки сіл, залучив кошти благодійників, завдяки чому «Могилянка» міцно стала на ноги.

Святий митрополит активно збагачував академічну бібліотеку. Серед книг, які він придбав лише під час перебування у Кракові та Варшаві у 1632—1633 рр., були твори античних мислителів, зокрема Цицерона, Демосфена, Квінтиліана, Лукіана Самосатського, посібники з поетики й риторики італійських авторів, праці отців християнської Церкви, зокрема повне зібрання творів Кирила Олександрійського, твори св. Іоанна Дамаскіна, твори європейських гуманістів – Еразма Роттердамського, Рудольфа Агріколи, Піко де Мірандоли. В академічній бібліотеці, крім численних творів грецькою, латинською, польською, давньоєврейською, німецькою, французькою мовами, був навіть Коран латинською й арабською мовами, а також велика кількість словників різних мов, у т. ч. і східних.

Святий створював колегіум на засадах організації братських шкіл з їхнім демократизмом, толерантністю, всестановістю, рівністю всіх у навчанні. Все це, як слушно відзначила відома дослідниця історії «Могилянки» Зоя Хижняк, формувало з вихованців колегіуму єдиний інтелектуальний стан – високоосвічений, свідомий свого покликання слугувати суспільству й Православній Церкві. Водночас святий збагатив своє дітище західноєвропейським освітнім і педагогічним досвідом, узявши за взірець польські єзуїтські колегіуми. Але це не можна назвати сліпим запозиченням, бо в основу організації навчання та виховання були покладені національні здобутки й осмислене спрямування школи на потреби вітчизни й Православної Церкви. Забезпечивши вищий, порівняно з братськими школами, рівень освіти та її міцні православні засади, святий зміг поєднати в одне гармонійне ціле університетську освіченість, православну побожність і звичаї українського народу. Він закликав студентів, засвоюючи науку, міцно триматися православної віри. Сучасні дослідники життя й діяльності св. Петра Могили, історії Києво-Могилянської академії (А. Жуковський, В. Нічик, З. Хижняк та ін.) підкреслюють видатну роль святого як педагога. Зокрема, В. Нічик зазначала, що митрополит великого значення надавав поєднанню науки з моральним вихованням, і не випадково у його бібліотеці були книги Яна Амоса Коменського та Мішеля де Монтеня – визнаних у світі педагогів. Серед чеснот, які святий особливо хотів прищепити молоді, перше місце посідала працелюбність. Святий засуджував неробство як підґрунтя багатьох моральних вад: «Лінивством и лежнею не бавмо ся, але робімо й працуймо, жебысмо и сами покарм и одіяниє міли и убогим и потребуючим з того ж уділяли, як нам Писмо Святое росказует. Пожитечная єст реч чоловікови и Богу приємная, робити и працовати. Бо хто працовати не хочет, жебы теж и не їл, божественный апостол Павел мовит… 3 ліности абовім родится лежня, а з лежни роспуста, з роспусты сваволя и вшелякая злость… И хто может, а не працует, як драпіжнца сужен будет, бо обидва заровно чужим себе потом и кровю кормят, поят и одівают».

Відродження Церкви, становлення державотворчої думки, культурні й дипломатичні контакти потребували приходу людей нової формації, набуття певних манер спілкування. Св. Петро Могила, вбачаючи у своїх вихованцях саме тих, хто буде репрезентувати Україну, виховував у них ґречність, толерантність, уміння поводитись у різних життєвих ситуаціях. Він розробив для них правила поведінки. Особливо це мало сенс за умов навчання в академії дітей із різних соціальних прошарків, навіть жебраків. В «Антології», перекладеному і виданому ним творі «Преподобного отца нашего Аввы Доротея поученія душеполезна» (К., 1628), св. Петро Могила подає учням елементарні правила пристойної поведінки: поступатися місцем на дорозі старшому; чекати товариша, з яким ідеш, не перебивати його, коли він з кимось розмовляє, не дорікати за затримку; за трапезою ніколи не брати собі їжу першим «перед дружиною твоєю» або перед гостем чи подорожнім; коли «кашляніє прийдет» або «прозіваніє», відвертатися від столу; якщо ж будеш змушений сміятися, «да не явят ти ся зуби», а в розмові з жінками – опустити очі долу. Говорити треба лагідно, цнотливо, не звинувачуючи «в коем кого погрішеніи…, но себе самого не пущай у всіх повинна»; святий засуджував пустопорожню балаканину.

Навчання ґрунтувалося на програмі «семи вільних наук» – загальноприйнятих у європейських навчальних закладах. У молодших, граматичних, класах вивчали мови – грецьку, латину, польську, а головне – книжну церковнослов’янську, або слов’яно-руську, яку поступово замінює руська (українська). Низка професорів академії знала також арамейську, арабську, турецьку, татарську, халдейську й інші східні мови. Потім у «Могилянці» стали викладати давньоєврейську, німецьку та французьку мови. Повний курс навчання тут тривав 12 років, усього викладали 30—32 предмети, як і в 7—8 ординарних класах (школах). До останніх належали чотири граматичних класи: фара (від лат. «світло»), інфима (від грец. «найнижчий»), граматика й синтаксема, потім ішли класи поетики (піїтики), риторики, філософії та богослов’я. Були ще неординарні класи дисциплін, кількість яких не була постійною.

Спочатку спудеї «Могилянки» вчилися читати й писати, велику увагу приділяли знанню іноземних мов, вивчали також катехізис (майбутній Закон Божий), арифметику, геометрію, нотний спів та музику. Слідом за граматичними класами в Могилянському колегіумі йшли класи вищої гуманітарної освіти – поетика й риторика, де вивчали творчу спадщину як античних авторів (Гомера, Арістотеля, Горація, Вергілія, Цицерона), так і авторів часів середньовіччя та ранньомодерної доби (Петрарки, Скалігера, Понтано та ін.), розробляли традиції вітчизняного віршування та ораторського мистецтва, навіть ставили перші шкільні п’єси, насамперед на біблійну тематику. Вершиною освіти, до якої сягали не всі вихованці, були філософія та богослов’я. Студентів знайомили з філософськими поглядами Арістотеля, Платона, Демокріта, Анаксагора, Геракліта, Епікура, Сенеки, Діогена, а також Фоми Аквінського, Авіценни, Аверроеса, св. Григорія Богослова, представників філософської думки Нового часу – Тихо де Браге, Макіавеллі, Спінози, згодом – Галілео Галілея, Коперніка, Декарта й ін. Філологічна традиція, закладена в колегіумі, сформувала якісну академічну перекладацьку школу. Тоді ж почалося активне осмислення й засвоєння всієї попередньої наукової й культурної, зокрема й філософської, спадщини. Філософію та історію філософії почали викладати вже як окремий предмет. Могилянські вчені досліджували також окремі проблеми філософії, писали твори, проводили філософські диспути, до яких залучали й студентів. Тобто вже за св. Петра Могили відбувається становлення в Україні професійної філософії.

Богословські праці могилянських учених ґрунтувалися на творах отців Східної церкви – свв. Григорія Назіанина, Іоанна Золотоустого, Василя Великого, Іоанна Дамаскіна, візантійських учених Льва Математика, Михайла Псела. Добре знали в академії також праці католицьких і протестантських богословів, зокрема свв. Августина, Франциска Асизького, Пелагія, Дунса Скота, Томи Кемпійського. Незважаючи на те, що колегіум за часів Петра Могили не отримав офіційного статусу вищого навчального закладу, однією з ознак якого було й право викладати богослов’я, святий відкрив богословський клас. З огляду на обставини це не афішували, тому маємо лише обмежені дані, здебільшого опосередковані. Зокрема, відомо, що богослов’я в Колегіумі читали неофіційно у 1640, 1642—1646 рр. Тільки здобувши за Гадяцькою угодою 1658 р. статус вищого навчального закладу, академія отримала й офіційне право викладати богослов’я. Ерудиція, знання філософських і богословських творів західних і східних вчених, глибока відданість східному православ’ю – все це сприяло формуванню в академії власної богословської школи, основи якої закладені були св. Петром Могилою.

Якраз із тих, хто закінчував останні класи й нерідко ставав викладачем у своїй альма-матер, виросла ціла плеяда видатних церковних і культурних діячів. Варто сказати, що тільки у ХVІІ – ХVІІІ ст. «Могилянка» дала православному світові 15 святих, у т. ч. особливо знаних, як-от: Димитрій Ростовський (Туптало), Паїсій Величковський, Інокентій Іркутський, Іоанн та Павло Тобольські (нині за неповними даними кількість святих серед вихованців та викладачів «Могилянки» сягнула 40, отже, поступається тільки Києво-Печерській лаврі, якщо говорити про українські та білоруські землі). Таким чином, св. Петро Могила й об’єднані єдиною ідеєю його соратники піднесли Могилянську академію, а з нею і Київ, до рівня найбільших теологічних осередків світу.

Вихованці «Могилянки» славилися в усьому православному світі як блискучі богослови, проповідники й перекладачі, їх охоче брали на царську службу, вони були безпосередньо причетними до відкриття всіх (!) духовних академій і семінарій у Російській імперії, починаючи від Слов’яно-греко-латинської (1688) у Москві, очолювали єпископські кафедри… Про те, що Петро Могила як реформатор освіти пішов правильним шляхом, свідчить уже той факт, що навіть найвидатніших вихованців «Могилянки» не вдалося порахувати у фундаментальному енциклопедичному виданні «Києво-Могилянська академія в іменах» (К., 2001). Самі за себе говорять імена таких діячів науки та культури, як Інокентій Гізель, Йосиф Кононович-Горбацький, Феофан Прокопович, Арсеній Сатановський-Корецький, Єпифаній Славинецький, Григорій Сковорода (теологи, філософи, письменники, перекладачі), Феодосій Софонович (богослов і історик), Яків Маркович (мемуарист), Мелетій Смотрицький (богослов і філолог), Лазар Баранович, Іоаникій Галятовський, Василь Капніст (письменники), Симеон Полоцький (педагог, перекладач, основоположник російської літератури), Михайло Козачинський (філософ і драматург, основоположник сербського театру), Микола Остроградський (математик), Нестор Амбодик-Максимович (медик і ботанік, основоположник акушерства), Петро Прокопович (видатний бджоляр), Василь Григорович-Барський (мандрівник, перший український учений-орієнталіст), Іван Григорович-Барський (видатний архітектор) та багатьох-багатьох інших. З «Могилянкою» пов’язані імена низки гетьманів України (Юрія Хмельницького, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Пилипа Орлика), а також імена численних представників козацької старшини (суддів, полковників, сотників тощо).

Свої просвітницькі ідеї св. Петро Могила прагнув розповсюдити далеко за межі Києва й навіть України. Так, у 1640 р. з його ініціативи за зразком Києво-Могилянського колегіуму виникла Слов’яно-греко-латинська школа при знаменитому монастирі Трьох Святителів у Яссах, який тепер став найважливішим центром освіти у придунайських князівствах. Цією школою, що була зменшеною копією «Могилянки», керували Софроній Почаський з Ігнатієм Євлевичем та інші вихованці академії. Очевидно, саме тут навчався видатний молдавський і російський учений і дипломат Микола Спафарій-Мілеску. На жаль, школа в Яссах з різних причин існувала недовго, і особливо прикро, що до її закриття були причетні викладачі-греки.

Поделитесь на страничке

Следующая глава >

Похожие главы из других книг

Реформа 1699 г

Из книги Курс русской истории (Лекции LXII-LXXXVI) автора Ключевский Василий Осипович

Реформа 1699 г г. Контрольная палата, ставшая канцелярией Боярской думы, и эта Дума, превратившаяся в тесную и очень мало боярскую распорядительную и исполнительную конзилию и даже «канцилию» министров по делам военного хозяйства, служили выразительными показателями


1. Государственная машина Дворянская иерархия. – Правительство. – Реформа государственного аппарата. Интенданты. – Церковная администрация. – Приход. – Городская администрация. – Налоги и подати. – Денежная реформа. – Крестьянские восстания. Кроканы и «босоногие»

Из книги Повседневная жизнь Франции в эпоху Ришелье и Людовика XIII автора Глаголева Екатерина Владимировна

1. Государственная машина Дворянская иерархия. – Правительство. – Реформа государственного аппарата. Интенданты. – Церковная администрация. – Приход. – Городская администрация. – Налоги и подати. – Денежная реформа. – Крестьянские восстания. Кроканы и


Реформа

Из книги Священная Римская империя германской нации: от Оттона Великого до Карла V автора Рапп Франсис

Реформа


Политическая реформа

Из книги Испания. История страны автора Лалагуна Хуан

Политическая реформа Несмотря на продолжительное ухудшение экономической ситуации и снижение уровня жизни — безработица и инфляция били европейские рекорды год за годом: первая достигла максимума (21,9%) от экономически активного населения, последняя приближалась к 40%


Революция и Реформа

Из книги Альтернативы в истории Руси автора Шубин Александр Владленович

Революция и Реформа Убив князя и перебив его приближенных, древляне нарушили равновесие на Руси. Страна лишилась связующего звена. Древляне поспешили возместить потерю — они предложили Ольге, раз уж так вышло, выйти замуж за местного древлянского князя (видимо —


Судебная реформа

Из книги История России от древнейших времен до начала XX века автора Фроянов Игорь Яковлевич

Судебная реформа Наиболее архаичной в середине XIX в, оставалась система российского судопроизводства. Суд носил сословный характер, заседания имели келейный характер и не освещались в печати. Судьи полностью зависели от администрации, а подсудимые не имели защитников.


Реформа

Из книги История Британских островов автора Блэк Джереми

Реформа Пресса дала первую работу Чарльзу Диккенсу (1812-1870). Впоследствие в своих романах он отразил многие проблемы викторианского общества. Сведения об условиях содержания заключенных в тюрьмах и прочих подобных социальных вопросах распространялись движением


Реформа религии

Из книги История Персидской империи автора Олмстед Альберт

Реформа религии Ксеркс убеждает своего преемника принять его религию, делая акцент на священную Арту: «Ты, который придешь после меня, если будешь думать: «Да буду я счастлив при жизни и после смерти, да буду я благословен» — уважай тот закон, который установил


Реформа

Из книги Россия: критика исторического опыта. Том1 автора Ахиезер Александр Самойлович


1. Монетная реформа

Из книги «Вдовствующее царство» [Политический кризис в России 30–40-х годов XVI века] автора Кром Михаил Маркович

1. Монетная реформа Историки и нумизматы проделали большую работу, анализируя летописные известия о введении новых денег и сопоставляя их с материалами монетных кладов. При этом разнобой в летописных датах вызвал продолжительную дискуссию о хронологии реформы. Так,


2. Губная реформа

Из книги «Вдовствующее царство» [Политический кризис в России 30–40-х годов XVI века] автора Кром Михаил Маркович

2. Губная реформа Хотя традиция изучения губных учреждений в допетровской Руси насчитывает уже полтора столетия (если брать за точку отсчета публикацию знаменитого труда Б. Н. Чичерина об областном управлении XVII в.[2021]), но время и обстоятельства их появления в XVI в. — так


4.8. Реформа П.Д. Киселева

Из книги История России. Факторный анализ. Том 2. От окончания Смуты до Февральской революции автора Нефедов Сергей Александрович

4.8. Реформа П.Д. Киселева Как отмечалось выше, демографически-структурная теория акцентирует роль дифференциации крестьянства. Дж. Голдстоун особо отмечал, что ухудшение положения беднейших слоев населения может привести к социальному взрыву задолго до того, как


11. 1. Суд и судебная реформа

Из книги Приживется ли демократия в России автора Ясин Евгений Григорьевич

11. 1. Суд и судебная реформа Полагаю, новая российская элита, начинавшая реформы, с самого начала имела достаточно ясное понимание этой проблемы. Во всяком случае лозунг «правового государства» появился в лексиконе Горбачева одним из первых. Судебная реформа была начата


Реформа образования

Из книги Приживется ли демократия в России автора Ясин Евгений Григорьевич

Реформа образования Некоторое обновление и повышение качества элиты в период протодемократии не исключает того, что в годы реформ социальный лифт стал работать хуже. В первую очередь из-за фактического введения платного образования. Формально образование оставалось


3. 1. Реформа здравоохранения

Из книги Приживется ли демократия в России автора Ясин Евгений Григорьевич

3. 1. Реформа здравоохранения Ее главная цель состоит в том, чтобы повысить продолжительность жизни до лучших мировых показателей, прежде всего, продолжительность здоровой жизни, чтобы сократить заболеваемость и смертность. Платность медицинских услуг или сокращение


Культурно-освітня організація

Из книги Велика історія України автора Голубец Николай

Культурно-освітня організація Повстання сербської (1828) та чеської «Матиці» (1830), як культурно-освітніх централь тих народів, примусило й галицьких українців продумувати над організацією анальогічної установи ще перед 1848 роком. Але щойно на засіданню Головної Руської