Бої під Білою Церквою і Білоцерківський мир

Бої під Білою Церквою і Білоцерківський мир

Дата і місце

23–25 вересня, мир – 28 вересня 1651 р., околиці Білої Церкви, сьогодні – Київська область.

Дійові особи

Богдан Хмельницький, Іван Виговський, на чолі польського війська стояли Миколай Потоцький, Мартин Калиновський, Єремія Вишевецький, литовське військо очолював Януш Радзивілл (1612–1655; досвідчений воєначальник, брав участь у Смоленській війні 1632–1634 рр., староста жмудський, з 1646 р. польний гетьман литовський, у майбутньому переможець у другій битві під Лоєвом 1651 р., головнокомандувач у важкій війні з Москвою в 1654–1655 рр., активний учасник боротьби за незалежність Литви та ініціатор Кейданської угоди зі Швецією 1655 р.).

Передумови події

Після перемоги під Берестечком значна частина польського війська (особливо підрозділи посполитого рушення) розійшлася по домівках, вважаючи, що перемогу над Хмельницьким уже забезпечено. Натомість козацький гетьман зумів зібрати нове військо зі вцілілих під Берестечком полків, закликав на допомогу ногайських татар і на осінь 1651 р. мав на Київщині до 25–30 тис. козаків і татар (проти 20 тис. коронного і 4–5 тис. литовського війська плюс невідома кількість збройних слуг). На долю литовців 1651 р. випав чималий успіх у Другій битві під Лоєвом, де Радзивілл зумів розбити козацького полковника Небабу. Литовці зайняли Київ, котрий у результаті сильно постраждав від пожежі.

Хід події

23–25 вересня 1651 р. відбулася битва (вірніше, низка боїв) під Білою Церквою, в котрих Радзивілл потіснив деякі полки Хмельницького, але початковий успіх не був підтриманий вимотаним у кампанії 1651 р. коронним військом, котре страждало від дизентерії та занепаду духу. Литовського гетьмана навіть звинуватили його польські колеги в бажанні здобути військову славу замість довгоочікуваного миру в країні. У результаті бойові дії згасли без виявлення явного переможця, і 28 вересня було укладено Білоцерківський мир. За його статтями шляхті поверталися маєтки у Київському, Брацлавському і Чернігівському воєводствах; територія, підвладна Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством; реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тис. осіб; гетьман був позбавлений права мати відносини з іноземними державами і повинен був розірвати союз з Кримським ханством, відіславши татарські загони.

Наслідки події

Невигідний для козацької сторони мир та спровоковану ним кризу держави Хмельницького (на підписанні миру польські комісари, Хмельницький і Виговський ледь не загинули від рук власних збунтованих козаків) важко назвати успіхом гетьмана, проте ці випробування козацька держава все ж витримала: повстання козаків Хмельницький придушив, свій авторитет невдовзі відновив, положення миру в цілому не виконувалися. З польського боку мир не був ратифікований сеймом – процес було зірвано завдяки першому в історії Речі Посполитої застосуванню права liberum veto (вільного вето) з боку політичних кіл, налаштованих на досягнення повної перемоги над «хлопством». Мир виявився нестійкою короткою передишкою у війні. Хмельницький налагодив тісніші дипломатичні контакти з Османською імперією (на думку деяких істориків – аж до прийняття формальної османської протекції).

Історична пам’ять

Відома в Україні (з підручників, преси) подія, яка, однак, не є об’єктом для широкого відзначання річниць. Побіжно згадана в творах на тему Хмельниччини (романи М. Старицького, поема «Берестечко» Л. Костенко тощо).

Данный текст является ознакомительным фрагментом.