Молдавське князівство і боротьба за нього

Після зимового рейду московського війська територією Лівонії, який відбувся у 1558–1559 роках, Іван Грозний надав Лівонській конфедерації перемир'я. Воно було вже третім від початку війни. Перемир'я мало силу з березня по листопад 1559 року. На перший погляд, з боку царя було не зовсім раціональним зупиняти війська після цілком успішної кампанії, не закріпивши при цьому свій успіх. Але такий вчинок був обумовлений рядом причин. Однією з цих причин було те, що на Москву чинився серйозний тиск з боку Литви, Польщі, Швеції і Данії. Ці країни теж мали види на лівонські землі й погрожували розпочати проти Московського царства повномасштабні бойові дії. Іншою причиною, як нам вже відомо, була загроза для Москви з боку Османської імперії. Скоріш за все Іван Грозний вирішив зупинити армію в Лівонії, вбивши цим двох зайців: заспокоїти Литву, Польщу, Швецію і Данію на півночі і продемонструвати свою силу султану на півдні. Саме для цього цареві знову знадобився Дмитро Вишневецький.

Вже в лютому, очевидно ще коли велись переговори про перемир'я в Лівонії, Вишневецький отримав царський наказ вирушати на Донець в татарські улуси й далі до Азова. Спільно з Вишневецьким з восьмитисячним корпусом виступив окольничий Данило Адашев, який отримав наказ царя йти тим маршрутом, яким минулого року ходили Ржевський і Вишневецький, тобто рікою Псел до Дніпра, а далі, повз пороги, у татарські землі. Як повідомляє Соловйов, Данило Адашев домігся у поході значних успіхів. Його вояки, випливши на човнах в гирло Дніпра, захопили насамперед два турецькі кораблі. Після цього окольничий висадився в Криму, спустошив улуси та звільнив українських, московських і литовських бранців. Татари, захоплені зненацька, нічого не змогли протиставити діям Адашева. Щоправда, пізніше хан спробував зібрати військо й напасти на людей Адашева ще в Криму, але не встиг. Він деякий час переслідував окольничого по Дніпру до Монастирки, мису поблизу Ненаситнецького порогу, але і тут не зважився на нього напасти, після чого дав команду війську повертати назад.

Слід зауважити, що Соловйов, який в таких переможних тонах описує похід Данила Адашева, одночасно сильно применшує значення дій князя Вишневецького. З його слів, досягненням козацького гетьмана стала лише перемога над загоном кримчаків чисельністю у двісті п'ятдесят вершників, їх козаки князя, як повідомляється в «Истории России», побили, коли ті йшли до Казані. Але чи насправді так мало зробив під час походу до Азова князь Вишневецький? Звичайно, ні. І це довів видатний французький історик Шанталь Лемерсьє—Келькеже. Науковець довгий час працював у Стамбулі над архівними документами Османської імперії, вивчаючи діяльність князя Вишневецького і українських козаків у війні проти турків. Результатом роботи вченого стала велика наукова стаття про Дмитра Івановича Вишневецького. У статті Шанталь Лемерсьє—Келькеже піддає прискіпливому аналізу осаду Азова козаками гетьмана Вишневецького. Згідно з твердженням дослідника, в документах Османської імперії, так званих «Реєстрах важливих справ», які містять копії всіх указів, виданих великою султанською радою та особисто султаном, бачимо справжню картину того, що відбулося під Азовом. В третьому томі цієї колекції, який охоплює період між місяцями рамаданом 966 та рамазаном 968 Хіджри (червень 1559 року — травень 1561 року), зберігається багато документів, які безпосередньо стосуються діяльності «Дмитрашки», як глузливо прозивали турки князя Вишневецького. Тут налічується тридцять таких свідчень, до яких слід ще додати й матеріали, включені до п'ятого тому. Вони торкаються відтинку часу між місяцями мухаррем та зілхіджа 972 Хіджри (серпень 1564 — липень 1565 року). Така кількість письмових згадок підтверджує особливе значення, якого надавала Осяйна Порта литовському авантюристові й кондотьєру (як називає Вишневецького Лемерсьє—Келькеже) — єдиному супротивникові імперії, що наважився зазіхати безпосередньо на оттоманські володіння саме тоді, коли непереможні армії великого володаря не мали собі рівних на полях битв. Саме у цих документах вказується, що в квітні—травні 1559 року Вишневецький спробував штурмувати Азов! Що ж це за фортеця, котру обложили козаки і про яку під час опису походу сором'язливо мовчить Соловйов?

Офіційно місто Азов було засновано в 1067 році, але ряд сучасних дослідників упевнені, що історичний вік міста нараховує значно більше. Історія міста Азова сягає в далеке минуле. Більше двох тисяч років тому тут виникли перші поселення скіфів. Про цей період в історії Приазов'я говорять не лише археологічні пам'ятники, але і дані письмових джерел, в першу чергу грецьких. Греки, які засновували на берегах Чорного і Азовського морів свої факторії і колонії, повідомляли про різні варварські народи, що населяли ці землі. Серед них були кіммерійці, скіфи, меоти і савромати.

Виникнення в 1270 році Азака — давнього міста, що стало адміністративно — політичним і ремісничим центром, тісно пов'язано з історією Золотої Орди. До 1320 року Азак досяг максимальних розмірів — його площа складала декілька квадратних кілометрів. В ньому проживало близько ЗО тисяч чоловік. Азак того часу може бути порівнянний з Новгородом, більшими за нього були лише два міста — столичні міста Золотої Орди Сарай і Сарай — ал — Джедід.

У 1471 році місто було захоплене турками. Турецький уряд, щоб уникнути набігів флотилій донських козаків на Крим і Північну Анатолію, спорудив тут потужну фортецю. Про міць фортеці, на нашу думку, яскраво свідчить подія, що відбулась на кілька десятиліть пізніше за описувані нами події. Мова йде про безуспішну облогу Азова турками в 1641 році, котра отримала назву «Азовське сидіння». Тоді укріплена запорозькими й донськими козаками, які на час відбили її у турків, фортеця, яку захищав п'ятитисячний козацький гарнізон, дев'яносто три дні і ночі витримувала натиск 250–тисячного турецького війська. І не лише витримала. Після кількох генеральних штурмів, зазнавши колосальних втрат, армія османів відступила. Зрештою турки змушені були зняти облогу і забратися геть.

З точки зору фортифікації, Азов у середині XVI століття ще не набув тієї надзвичайної потужності, яка вирізняла його у часи Петра І. Проте й тоді це була винятково потужна фортеця. Повідомляється, що у найвищих місцях муру їх висота від дна рову до рівня верхньої галереї сягала понад тридцять метрів, а товщина — близько семи. Глибина рову у різних місцях — від 5 до 12 метрів. Укріплення фортеці, з південного боку захищені природною перешкодою у вигляді річки Дон, мали три рубежі оборони. Перша з них являла собою земляний вал з численними артилерійськими редутами, котрий захищав Азов з півночі, з заходу і сходу. Друга низка укріплень — так званий зірчастий форт. Цей тип укріплень з розвитком артилерії у XV–XVI століттях став надзвичайно популярним у фортечних архітекторів, і по своїй ефективності значно перевищував кам'яні мури більш раннього періоду. Третьою лінією оборони й цитаделлю слугувала кам'яна фортеця з десятьма вежами, пристосованими для ведення артилерійського й мушкетного вогню. Гарнізон Азова складався з чотирьохсот яничар і кількох сотень вояків допоміжних військ.

Однак, як бачимо з турецьких документів, усі вищезгадані укріплення не примусили козаків Вишневецького відмовитись від амбітного плану по захопленню Азова. Мало того, в архівних записах прямо сказано, що штурм міста був відбитий лише завдяки тому, що гарнізону Азова надали допомогу ногайці, які випадково опинились поруч, а також турецька ескадра, котра у складі шести галер і кількох десятків менших суден увійшла до гирла Дону й наблизилась до фортеці. Нам невідома кількість ногайської орди, з якою вступили в бій козаки, але виходячи з того, що в середньому екіпаж бойової галери у османів складався з двохсот бійців, можемо припустити, що лише кількість турецького десанту налічувала понад 1200 чоловік. Якщо до них додати гарнізон цитаделі, можна стверджувати: якщо князь Вишневецький і відступив від Азова навесні 1559 року, для цього були вагомі причини.

Не дивлячись на те, що штурм було відбито, дозволити собі заспокоїтись турки не могли. Уперше Азов, військовий форпост Високої Порти у причорноморських степах, ключовий пункт на давньому торговельному шляху, який через Астрахань був пов'язаний з Туркестаном, перебував під загрозою. Потрібно додати, що будь — яка небезпека, спрямована проти Азова, негайно впливала на забезпечення продовольством Стамбула, особливо в період гострої нестачі харчів. Саме звідси у Туреччину надходили пшениця, ячмінь, просо, сухі овочі й олія, а також будівельна деревина і безліч інших потрібних імперії матеріалів. Тож зрозуміло, якої ваги султанська столиця і сам Сулейман І надавали Азову, порту доволі значного сільськогосподарського району. Навіть після того як козаки пішли від Азова, наслідки їхніх відвідин давалися взнаки досить відчутно — у Азові й Ногайській орді, чиї землі лежали між Доном та Волгою, почався справжній голод.

Але оговтатись від наслідків весняного походу Дмитро Вишневецький ногайцям і туркам не дав. Вже восени 1559 року його козаки знову з'явилися в околицях Азова. Відновити перебіг цього походу від самого початку зараз надзвичайно важко, оскільки в російських джерелах про нього не згадується, а турецькі згадують лише про його фінальну стадію. Так, капудан — паша[10] Алі Реїс повідомив у Стамбул, що після того, як він зі значними силами піднявся з гирла Дону до Азова, Дмитро Вишневецький зняв облогу міста і відступив. У донесенні турецького адмірала також згадується й про чотиритисячний корпус московського війська, котрий йшов на допомогу козакам князя Вишневецького, але після появи турецького флоту змушений був повернути назад. Можливо, тут мається на увазі загін окольничого Данила Адашева, перемогами якого так захоплювався Сергій Соловйов. Одночасно із тими подіями до Стамбула прибув лист Синана — аги, бея Кафи. У ньому бейлербей повідомляє про те, що війська московського царя, завантажившись у човни, здійснили напад на Кегс, як тоді називали Керч. Цю атаку, як і дві попередніх, відбила оттоманська ескадра Алі Реїса. Незабаром, повідомили султана, Дмитро Вишневецький покинув околиці Азова, піднявся вгору Доном, де й поставив малі «городки» — довготермінові військові табори. У турецьких воєначальників не було сумніву, що таким чином козацький гетьман готувався до нового наступу майбутньої весни.

Незважаючи на те, що турки передбачали нові напади на Азов і готувались до них, як повідомляє Шанталь Лемерсьє—Келькеже, скоріш за все була ще й третя спроба Вишневецького оволодіти Азовом. І не на весні, а взимку, в кінці 1559 року. У документі, віднайденому французьким істориком у турецьких архівах, а саме у листі того — таки Синана, бея Кафи, повідомляється, що відбулося три наступи Дмитра Вишневецького на Азов. Перший навесні 1559 року, другий влітку того ж року (під час цього нападу вказується навіть кількість козацького війська — 10 тисяч вояків) і третій, дату якого не з'ясовано, але відомо, що в ньому взяли участь черкеси разом із Кансуком, сином володаря черкеського племені жене. Цей приступ турки також відбили. Синан повідомляє, що Кансук і один із його братів загинули, а їхні голови, як і голови багатьох козаків, яничари повезли до Стамбула. На цьому, судячи з усього, протистояння Вишневецького і турків під Азовом на якийсь час припинилося, й Іван Грозний відкликав князя до Москви.

Продовжились бойові дії козаків в районі Азова у 1560 році. Але тепер, як можемо припустити з подальшого розвитку стосунків між Дмитром Вишневецьким та Іваном Грозним, цар вже не був зацікавлений у конфлікті з Кримським ханством. Можливо, саме тому у працях російських істориків майже не згадується про дії Дмитра Вишневецького того року. Що стосується османських джерел, тут, дякуючи праці Лемерсьє—Келькеже, ситуація значно краща. За їхніми даними, весною 1560 року Дмитро Вишневецький прибув із пониззя Дону, щоб підготуватися до нового виступу проти Кримського ханства й володінь Османської імперії. Оскільки ця операція була, як вже говорилося, підготована без участі Івана Грозного, у війську князя тепер не було московських ратників, лише козаки та їхні союзники — черкеси. У березні й квітні 1560 року Сулейман І одержав попередження про плани Вишневецького із трьох різних джерел. Перші відомості, передані султану господарем Молдавії, стосувалися скупчення запорожців на кордонах Московського царства. Через невеликий проміжок часу комендант Азова повідомив султанському дивану, що ногайці, прийшовши із волзьких степів, бачили в районі Нижнього Дону авангард із трьох тисяч козаків. Азовський каді побоювався, що це лише невелика частина козацького війська, загальна кількість якого налічує 80 тисяч чоловік і розташовано яке між долинами рік Аксу і Озю, як тоді турки називали Південний Буг і Дніпро. Втім, така цифра у оцінці кількості козацького війська, скоріш за все, була перебільшеною. Хоча, потрібно визнати, що сили, які князь Вишневецький мав у своєму розпорядженні, були досить значними. Каді Азова вважав, що військо Вишневецького мало намір захопити Крим. Звістки, подібні до повідомлень від азовського коменданта, надходили й від вже знайомого нам паші Синана, бея Кафи. Він також наголошував, що кількість армії Дмитра Вишневецького та його спільників з черкес (і навіть з ногайських татар!), становить не менше 70 тисяч. У Стамбулі спішно розпочали підготовку до відбиття козацького вторгнення в приазовські степи. У першу чергу було приведено у бойову готовність турецькі збройні сили на місцях. Із Стамбула до Азова вирушила ескадра, яка складалася з семи великих галер. До фортеці, в якій посиленими темпами лагодились пошарпані минулого року укріплення, прибув загін яничар для підсилення гарнізону, а також були підвезені запаси продовольства, якого повинно було вистачити на досить довгу осаду. Нарешті, в травні 1560 року Сулейман І призначив Синана — пашу воєначальником над оттоманськими арміями, що мали захищати Азов і Крим від Дмитра Вишневецького. До складу цього війська, крім вояків, набраних на місці та в Сілістрії, увійшли сипахи — елітна кавалерія Османської імперії, яка набиралась виключно з багатих землевласників. Озброєнням, тактикою ведення бою і значенням, що їм надавалось у війську, сипахи були подібними до прославленої польської крилатої гусарії, яка часто одним швидким ударом вирішувала долю битви. Також до армії Синана — паші повинні були приєднатися загони на чолі з господарями Молдавії та Валахії, а також армія кримського хана. Особливим фірманом[11] султанський диван наказував Девлет — Гіреєві мати напоготові своїх аскерів, щоб підтримати Синана — пашу. Для підсилення кримського хана султан обіцяв навіть вислати йому кількадесят гармат.

Слід зазначити, що усі ці приготування виявились не даремними. У червні 1560 року Вишневецький знову напав на Азов, але у зв'язку з прибуттям турецької ескадри на чолі з беєм Кафи зазнав чергової невдачі. Тоді він із козаками спробував перепливти Таманську протоку, щоб проникнути до Криму й атакувати Кафу. Однак турки були попереджені про цей намір шпигунами, яких послав кримський хан у черкеські землі. Друга оттоманська ескадра пильнувала за переправою й відбила напад. Для козацького гетьмана не залишалось нічого іншого, як покинути спроби й повернутися з військом в Україну.

Данный текст является ознакомительным фрагментом.