6. Історична пам’ять про князя Романа (частина друга, остання)

6. Історична пам’ять про князя Романа (частина друга, остання)

Образ Романа Мстиславича в пам’яті народів Східної Європи

19 червня 1205 р. загинув володар майже всієї Південно-Західної Русі Роман Мстиславич. З життя пішла яскрава політична постать, діяльність якої протягом багатьох років впливала не тільки на розвиток давньоруських земель, а й багатьох інших країн та народів Східної та Центральної Європи. Свідченням цього є численні згадки про східнослов’янського володаря в польських, західноєвропейських та візантійських пам’ятках.

Смерть Романа сталася в апогеї могутності князя, в час піднесення великого державно-політичного утворення, що виникло, багато в чому, завдяки його величезної енергії. Ясна річ, що загибель володаря неоднаково сприймалася в різних країнах. Для півдня Русі вона стала справжньою катастрофою, початком нового витка удільної роздробленості, причому, що найбільш драматично, напередодні події загальносвітового значення – вторгнення полчищ монгольських ханів у Східну та Центральну Європу.

Останній похід галицько-волинського князя викликав справжній шок у верствах польського суспільства. Тут раптова кончина Романа сприймалася як справжнє чудо для поляків. Тому не випадково саме в Польщі ці події стали досить часто обростати різного роду епічними розповідями. Під впливом фольклорних пам’яток з легендарними описами Романа в епістолярних творах середньовічних хроністів з’являлося все більше і більше подробиць про “славну битву” під Завихостом.[448] Ян Длугош згадував після докладного опису “битви” ще тричі про смерть Романа,[449] а Мацей Стрийковський присвятив цілу оду “перемозі” поляків.[450] М.Грушевський з цього приводу відзначав: “Роман вибрався був на Польщу з дуже серйозними замірами, і його несподівана смерть увільнила Польщу від великого страху, відти таке сильне вражіннє від смерті сього руського в Польщі”.[451]

Неабиякий вплив діяльність західноруського князя справила на фольклор половецького та литовського суспільства, про що ми дізнаємося з епістолярних пам’яток їх сусідів. Так, згаданий вище Мацей Стрийковський переказує легенду, згідно якої Роман (в одному місці польський хроніст помилково його називає Ростиславичем, хоча мова, безумовно, йде про Мстиславича[452]) багато ятвягів та литовців після походу до Прибалтики вивів до Києва та інших руських “замків”, де наказав впрягати полонених до плугів, з приводу чого один з литовців-невільників начебто сказав князеві: “Романе, Романе! Поганим живеш, бо Литвою ореш”.[453]

В Галицько-Волинському літопису під 6759 р., де розповідається про одну з перемог синів Романа Данила та Василька, пишеться, що Романовичі “придоста со славою на землю свою, наследивши путь отча своего великого Романа, иже бе изострился на поганыя, яко лев, имже половци дети страшаху”.[454] З цього можна зробити припущення про існування якихось епічних пам’яток у кочівників про Романа.

Широко предстає образ князя Романа в українському та російському фольклорі. “Це була одна з найбільш обдарованих особистостей, образ яких міцно вкарбовується до пам’яті народу і дає імпульс його поетичній творчості”, – писала про Романа О.Єфіменко.[455] Відомий російський історик Б.О.Рибаков з цього приводу пише: “Роман – останній з руських князів, якого оспівували билини: книжна та народні оцінки співпали, що траплялося рідко. Народ дуже обачливо вибирав героїв для свого билинного фонду”.[456] Розглядаючи фольклор як вияв історичного світогляду народних мас, вчені спеціально звертають увагу, що поява окремих політичних діячів в епосі була не випадковим явищем, а проявом найвищого визнання народом значення оспіваної ним персони.[457] Саме галицько-волинський князь Роман Мстиславич був останнім з нечисленних давньоруських володарів, яких прославляв народ.[458] У пізнього польського хроніста Мартіна Бельського є цікавий переказ західноруського епічного оповідання про те, що Романа Мстиславича поховали у Києві поряд із легендарними богатирями.[459]

Цікаво, що розповсюдження билин про Романа в північноруських районах пов’язано не лише тільки з переміщенням з півдня частини східнослов’янського населення під тиском степових завойовників. Так, згаданий вище Б.О.Рибаков звернув увагу, що в XV ст. у Новгороді знаходить поширення серія ікон “битва новгородців із суздальцями”, де на чолі перших зображено Романа. Тутешні билини про князя, на думку вченого, не зв’язані з цими пам’ятками,[460] проте пам’ять про Романа на півночі Русі в умовах боротьби Новгородської республіки з Московським князівством вимушує поставити під сумнів таку категоричність дослідника.

В праці В.М.Татіщева, як вже відзначалося на початку нашої книги, зберіглася яскрава характеристика князя Романа: “Цей Роман Мстиславич, внук Ізяславів, ростом був не дуже високим, проте широким і надмірно сильним; обличчя мав червоне, очі чорні, ніс великий з горбом, волоси чорні та короткі; лютий у гніві; недорікий, коли сердився не міг довго слова вимовити; багато веселився з вельможами, але п’яним ніколи не був. Багато жінок любив, проте жодна ним не володіла. Воїном був хоробрим і хитрим, у керівництві полками найкраще себе показав, коли велике військо угорців своїм малим розбив. Все життя своє у війнах провів, багато перемог здобув і під час однієї переможеним став. Всім сусідам був страшний”. Для порівняння наведемо опис сучасника Романа французького короля Філіпа II, що належить його хроністу Мартину Турському: “Він мав блискучу статуру, вишукані манери та приємне обличчя, був лисим і червоним, великий майстер поїсти та випити. Він був щирим з друзями і закритим для тих, хто йому не подобався. Завбачливий, завзятий у своїх рішеннях і твердий у вірі, він виявляв чудову швидкість у діях і прямодушність у своїх судженнях. Улюбленець долі, вічно побоюючись за своє життя, він швидко приходив у гнів і так само швидко заспокоювався; він був суворий стосовно знатних, що не проявляли по відношенню до нього покорності. Любив збуджувати між ними розбрат й охоче наближав до себе незнатних людей”.[461] Це порівняння показує, що опис постаті Романа, що зберігся в праці В.М.Татіщева, носить вельми об’єктивний та реалістичний характер. Він відрізняється в цьому плані від панегиристичних характеристик Романа в “Слові о полку Ігоревім” та в преамбулі до Галицько-Волинського літопису.