Тільки зміна форми боротьби
Тільки зміна форми боротьби
В липні 1920 р. відбулося в Празі під проводом полк. Є. Коновальця останнє засідання Стрілецької Ради. На ньому полк. Коновалець звернув увагу на конечність реалістичного розгляду ситуації, яка вимагає, щоб не лиш брати до уваги можливість, але й приготовлятись до затяжного періоду на українських землях під польською і московською окупаціями. Необхідно приступити до організування боротьби українського народу на Рідних Землях в умовинах ворожої окупації.
З метою організування боротьби в Україні в умовинах довшого періоду ворожої окупації висуває полк. Коновалець проект створення окремої підпільної військової організації: таким способом збройна боротьба за українську державність повинна бути не повністю ліквідована, а тільки змінена щодо її форми, достосована до нової дійсности; регулярну українську армію повинно заступити організоване українське збройне підпілля. Продовжувана в нових формах збройна боротьба проти окупантів повинна держати далі весь український народ в стані морально-політичної мобілізації, ставити без упину перед очі своїм і чужим нестійкість та насильницький характер ворожої окупації і революційною дією творити потрібний морально-політичний капітал для ведення відповідних політичних акцій на зовнішньому форумі.
Плян полк. Коновальця був прийнятий і загал недавніх старшин та стрільців Січово-Стрілецької Організації включився швидко в нову дію: вони стали повертатися на Рідні Землі — одні в Галичину, другі на Наддніпрянщину, щоб там почати організувати Українську Військову Організацію (УВО) як здійснення цієї нової форми збройної боротьби. На Наддніпрянщину виїхали, як керівники нової дії, сотник Іван Андрух і пор. Микола Опока, а з завданням керувати творенням УВО на Західньо-Українських Землях повернувся до Галичини полк. ген. штабу Юрко Отмарштайн, один із найближчих співробітників полк. Коновальця у формаціях Січових Стрільців, а опісля начальник штабу Ю. Тютюнника в час Зимового Походу.
В червні 1921 р. полк. Євген Коновалець повертається сам до Галичини й переймає безпосереднє керування Українською Військовою Організацією на Рідних Землях у свої руки. Під його особистим, вмілим керівництвом організаційна структура УВО завершується, мережа клітин УВО по всьому краю закріплюється й поширюється і нова організація збройного підпілля переходить до бойових акцій. Похоронну для української державности — як здавалося окупантам — тишу прорізують знову гуки пострілів, які голосять світові, що збройна боротьба українського народу ведеться в нових формах далі.