До членів і симпатиків ОУН та до всіх українців, які живуть поза межами рідної землі

До членів і симпатиків ОУН та до всіх українців, які живуть поза межами рідної землі

Звертається до вас громадянин Української Радянської Соціалістичної Республіки Мирон Васильович МАТВІЄЙКО, бувший член Проводу, керівник референтури Служби Безпеки, керівник референтури Крайового зв’язку т. зв. закордонних частин ОУН, який в 1951 році по завданню Проводу і особисто Бандери прибув на Україну нелегальним шляхом для налагодження зв’язку з керівництвом оунівського підпілля і передачі йому свіжих вказівок і замовлень по веденню шпигунства проти Радянського Союзу.

Я народився в 1914 році в с. Беремівці Зборівського району Тернопільської області, в сім’ї священика. Вступаючи в 1930 році шістнадцятирічним хлопцем в лави юнацтва ОУН у Львові, свято вірив, як і багато українських юнаків і дівчат того часу, в те, що ОУН і її тодішній вождь Євген Коновалець покликані самим Провидінням Божим дати визволення нашій Батьківщині — Західно-Українським землям з-під гноблення польських панів і капіталістів, покликані створити Українську Самостійну Соборну державу. З того часу я пройшов шлях в націоналістичній організації — від члена-юнака до члена Проводу 3Ч ОУН… Я був серед тих, хто очолював організацію; я бачив її гасла, її діла. Я в свій час разом з Бандерою, Стецьком, Ленкавським, Лебедем та іншими чоловими діячами творив її політику і таким чином мав можливість бачити ОУН з середини, такою, якою вона є в середовищі її зверхників.

Більш ніж половину свого життя, свою юність, свою молодість, найкращі роки зрілого віку я віддав справі здійснення націоналістичних кличів і ідей. І ось сьогодні, звертаючись зараз до вас, дорогі земляки, я оглядаюсь на пройдений щлях, ставши обабіч нього. Він не привів мене до жаданої мети, і що характерно, чим вище я піднімався щаблями оунівської драбини, тим менше залишалось націоналістичної політичної романтики. Діставшись вищого щабля і опинившись на Україні, я зрозумів, що кращі поривання молодості пропали задарма. Куди більше, з великою прикрістю доводиться констатувати, що довгі роки перебування в лавах ОУН, хотів я того чи не хотів, вийшли на велику шкоду інтересам українського народу.

Цілком природно, ви можете запитати мене, чому саме? Хочу відповісти вам. Коли боротьбу українців проти окупантів Західної України в дорадянські часи хоча під націоналістичними гаслами аж ніяк не можна вважати злочинною, то діяльність керівників ОУН Коновальця, Бандери, Мельника, Шухевича вже в той чає була злочином супроти українського народу. Вони, спекулюючи на національних почуттях і прагненнях західних українців, вже тоді зв’язали себе і всю ОУН з гітлерівським гестапо і «Абвером».

Проте, найбільшим злочином треба вважати всю діяльність ОУН проти Радянської влади, коли західно-українські землі були звільнені від ворогів і ввійшли до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Так довго, доки я особисто не мав можливості переконатися в тому, що боротьба ОУН проти Радянської влади в Україні велася по наказам націоналістичних вождів і провідників, в догіддя і насправді в ім’я інтересів ворогів українського народу, я сам, вихований змалку на тенденційно-брехливій пропаганді в антирадянському, ненависницькому дусі, вірив, як і багато дехто з вас можливо вірить ще й сьогодні, в доцільність і потребу такої боротьби, яка, мовляв, повинна «звільнити» український народ. Від чого звільнити? — задайте собі таке питання. Від дійсної волі, рівності та братерства, які здобув український народ завдяки Радянській владі?

Не знаючи, а то й вперто й не бажаючи знати фактичної правди про радянську дійсність, я вірив в те, що тільки ОУН принесе щастя українському народу. Хоч соромно за себе, проте, в ім’я правди доведеться признатися, що повинен би був скоріше зрозуміти всю злочинність Проводу ОУН, бо таких фактів я знав безліч, і відрізнити удавану політику від звичайної низької шпигунської його роботи. В своїй неоправданій ненависті до всього радянського і сліпо вірячи в добрі наміри націоналістичних світочів, подібно як, можливо, і всі ви, вважав, що всі засоби в боротьбі проти Радянської влади, а в тій черзі зв’язки Проводу ОУН з чужоземними розвідками, є виправданими і доведуть до цілі. Як би красиво не писали націоналістичні провідники в газетах і трактатах про високі ідеї та боротьбу, на котру вони закликають членів організації, а насправді кожний зверхник працював і працює на якусь розвідку, а всі внутрішні незгоди, всі розколи — це результат гризні за право стояти якомога ближче до ситого корита. Так воно було, так воно є. Я сам своїми очима спостерігав цю діяльність продовж багатьох років, починаючи з того часу, коли я працював в референтурі закордонних зв’язків, очолюваної Лебедем під час гітлерівської окупації України, а особливо після закінчення другої світової війни.

Я свідок так званої «закордонної політики», цебто агентурних зв’язків Миколи Лебедя, Івана Гриньоха з гітлерівським гестапо та з румунсько-королівською сігуранцею, з мадьярською та іншими розвідками, через посередництво яких вони вже тоді домагалися зв’язатися з англійською «Інтелідженс Сервіс».

Я стверджую співпрацю Бандери, Стецька, Гриньоха, Стахова Володимира, Лопатинського Юрія, Васьковича Осипа і Тюшки з гітлерівською розвідкою аж до останнього віддиху III райху. Ви пам’ятаєте, панове, шановні «голово» Стецько, «міністре» Стахів В., «віце-президенте» Гриньох, як в той час, коли вже труївся доктор Гебельс, ви їхали на машинах німецької розвідки в товаристві представника німецької «Абвер» доктора Феля та його помічників в Баварський ліс, щоб очолити антирадянський відділ організованої Гіммлером німецької партизанки «Вервольф»? Якщо ви призабули, пане Стецько, то я нагадаю вам про те, що саме я, Мирон Матвієйко, перев’язував вам рани, які ви отримали від розривних куль під час обстрілу німецьких машин літаками ваших теперішніх американських друзів.

Про цей факт і ваші рани, пане Стецько, знають більше людей, в тому числі і відомий лікар Борис Андріївський.

Хто може заперечити з вас, панове, такий безпрецедентний факт про те, як Гіммлер, чуючи уже загибель III райху і бажаючи врятувати свою шкіру, передавав англо-американській розвідці всю свою антирадянську агентуру, а також зв’язки до Проводу ОУН, штабу УПА, Генерального секретаріату УГВР на чолі з Шухевичем, Бандерою, Стецьком, Лебедем, Гриньохом та іншими?

Зразу ж після закінчення другої світової війни, коли трудящі Радянської України, переборюючи небачені труднощі, розруху, часом недоїдаючи і недосипаючи, заліковували рани, заподіяні фашистами, проводирі українських націоналістів посилили свою злочинницьку діяльність, змінивши своїх гітлерівських шефів на теперішніх американських, боннських і навіть франкістських та чанкайшістських хлібодавців.

В основу своєї політичної діяльності Бандера, Шухевич, Стецько, Лебідь, Гриньох та інші поклали шпигунство проти рідної Батьківщини — Української Радянської Соціалістичної Республіки. За збирання вісток про політичне, економічне, суспільне і військове положення Радянської України в підпільних умовинах низові члени ОУН на українських землях, обдурені і залякані бандерівською верхівкою, платили власною кров’ю, а їхні провідники за кордоном продавали цю кров за долари і за будь-яку іншу валюту на міжнародній шпигунській біржі, де панує закон: хто дав більше, той і є власником товару.

Коли український народ покінчив з рештками націоналістичного підпілля, спровокованого в Україні гітлерівцями та їх помічниками, націоналістичні лідери за кордоном, бажаючи показати перед західним світом і українською еміграційною громадськістю наявність нібито «визвольного руху» в Україні проти Радянської влади, почали засилати групи обдурених українців, яким вбивали в голову про визволення українського народу. А насправді всі заслані групи фактично повинні були розбудувати шпигунську сітку для імперіалістичних розвідок.

Але не тільки «ідейним знаряддям» користуються націоналістичні боси, залучаючи до шпигунської роботи українців на Заході, вербуючи їх в Західній Німеччині, Англії, США, Італії та Інших країнах т. з. «вільного світу». Більшість людей, що їх вони продавали американській, англійській та іншим розвідшколам, були українці, доведені до страшного спустошення і безнадійності злиденним існуванням на еміграції.

Тепер хочу сказати про себе, про те, як я, один з керівних членів Проводу 3Ч ОУН, який жив до 1951 року зі своєю дружиною в Мюнхені, потрапив на Україну.

Для більш-менш свідомих членів в організації українських націоналістів добре відомі джерела здобутку грошей на антирадянську підривну роботу проти Союзу РСР.

Цими джерелами є розвідки імперіалістичних держав і в першу чергу США. Робота проти Радянського Союзу і країн народної демократії, ким би вона де провадилась на Заході, всіляко захвалювалась з першого ж дня по війні. Ці обставини в повній мірі були використані Проводом 3Ч ОУН, який давав за гроші детальні інформаційні матеріали про Україну, видавав терористичні виступи окремих націоналістично настроєних осіб, які входили до озброєних груп в західних областях України, як рух, причому навіть революційний, проти Радянської влади. Але, якщо в перші повоєнні роки на підтримку цих «революційних дій» американська розвідка досить щедро давала гроші, то з протягом часу вона жадала мати все більше і більше конкретних відомостей про положення на Україні. Вже в 1950 році перед Проводом 3Ч ОУН встало питання про дістання потрібних капіталістичним розвідкам шпигунських даних про Радянський Союз. Ці дані треба було за всяку ціну дістати, чого не можна було зробити при існуючому в той час положенні.

Бандера і Стецько, які знали, що ніякого підпілля на Україні немає, вирішили послати мене на Україну для того, щоб передати в 3Ч ОУН відомості про нібито діюче підпілля і нібито існуючий Провід ОУН на західноукраїнських землях. Це, на думку Бандери і Стецька, дало б їм можливість гендлювати цими «інформаціями» перед чужоземними розвідками і отримувати за них гроші. Для мене було абсолютно ясним, що Бандера й Стецько приносять мене в жертву своїм особистим інтересам і інтересам капіталістичних розвідок, але, побоюючись розправи на випадок відмови, я дав згоду виконати їх завдання, а коли прибув на Україну і побачив, що в дійсності ніякого підпілля немає, зразу ж зголосився до органів Державної Безпеки.

З травня 1951 року по теперішній час я живу на рідній землі. За цей час я мав можливість наочно переконатися, наскільки мерзенною, брехливою і злочинною є діяльність націоналістичних центрів за кордоном та їх ґлаварів. Як тяжкий кошмар, я згадую свою діяльність в т. зв. Службі Безпеки 3Ч ОУН, котра в угоду Бандері, Стецькові та другим членам Проводу була скерована проти українського народу і української еміграції.

Яке ж дійсне становище в Україні, що з ним я зустрівся чоло-в-чоло, ще як тільки моя нога, ідучи стежками злочинів Проводу 3Ч ОУН і Бандери, ступила на килим рідних лісів і полів?

Я переконався, що дійсність, серед якої живе український народ, переходить всі сподівання, що з кожним днем переростає найсміливіші мрії.

При перших кроках на рідній землі я побачив всю безглуздість злонавмисної брехні про занепад української економіки, про голод і злидні робітників і колгоспників.

Я — живий свідок тих колосальних досягнень, які заіснували в Радянському Союзі і в УРСР. Все це є результатом усіх колосальних заходів, що їх провів Радянський Уряд і які отримали загальне схвалення і вдячність всього українського народу, а зокрема, населення західних областей.

Грандіозна розбудова промислових центрів всієї України, як теж Західної, особливо вугільних, газових і нафтових басейнів, спорудження численних гідро-, теплоелектростанцій, відбудова знищених і побудова нових міст, небувалий розвиток економіки і піднесення сільського господарства висунули Радянську Україну далеко вперед перед багатьма країнами Західної Європи.

Активна діяльність Радянської України на міжнародному форумі, як однієї з засновників Організації Об’єднаних Націй, участь України в міжнародних виставках, а в тій черзі в Марселі, блискучі успіхи українських республіканських хорових і танцювальних ансамблів — це беззаперечний атестат суверенності Радянської України.

Таким чином сама радянська дійсність показала, що на Україні не може бути грунту для існування націоналістичного підпілля, а тим більше для підривної роботи шпигунської диверсійних груп, що їх засилається з-за кордону.

Що це так, красномовно свідчить відоме вам з преси та радіо звернення Кука Василя Степановича до Ярослава Стецька, Миколи Лебедя, Степана Ленкавського, Дарії Ребет, Івана Гриньоха та до всіх українців, що живуть за кордоном.

Можливо дехто з вас має деякі сумніви щодо розповіді Кука про дійсне положення на Україні, то я ще раз хочу ствердити, що це правда, і сказати з цього приводу декілька слів.

Давно вже всі, хто засліплений в свій час гаслами націоналістичних провідників, вірячи, що ті насправді кличуть на чесний бій український народ, розібралися що до чого, переконались, що їх найкращі сподівання вспромозі здійснити лише Радянська влада, і зараз залюбки трудяться, щоб піднести в славі свою Батьківщину. Цієї правди бояться главарі ОУН і роблять все можливе, щоб приховати її перед членством, й тому не дивно, що навіть я, член Проводу, став жертвою обману Бандери, Стецька, Ленкавського і тієї брехливої пропаганди, співавтором якої в свій час був і я, яка продовж років кричить про невдоволення українського народу рідною владою, про масові репресії і розстріли, про голод і злидні на Україні. А що вже говорити про низових націоналістів і всю трудову українську еміграцію, які ще й сьогодні знаходяться в полоні цього організованого злочинного обману.

Зустрівшись віч-на-віч з щастям українського народу, яке він осягнув в Радянській Батьківщині, я прийшов до твердого висновку, що найважчим злочином було б руйнувати його, як цього вимагали постійно від мене і інших Бандера, Стецько, Підгайний і Провід 3Ч ОУН.

Я зрозумів, що той, хто бажає щастя власному народові, не сміє виконувати накази тільки цих політичних авантюристів, які, жонглюючи перед очима членів і симпатиків ОУН високопарними гаслами про боротьбу за самостійну Україну, насправді розчинили і розмісили багно розколів, гризні, міжусобиць, щоб тільки задовольнити власні вождівські амбіції та пристрасті і в такий спосіб мати змогу перекочовувати від американської розвідки до англійської, від англійської до італійської, а там ще й до боннської і наввипередки один перед другим стати торгівцями-продавцями живого товару — голів своїх друзів.

Через те я, бувший член Проводу 3Ч ОУН, який продовж років був невідступним співпрацівником Лебедя, Гриньоха, Бандери, Стецька, Ленкавського і якому було доручено зміцнити рештки націоналістичного підпілля в Україні, в ім’я правди перед совістю народу, власною і перед вашою, дорогі друзі, заявляю, що вже майже від десятка років ніяких навіть решток націоналістичного підпілля не було й немає. Український народ прозрів, зненавидивши ОУН і УПА за всі ті лихоліття і страждання, принесені йому в попередні роки групами націоналістів-терористів, які виконували волю німецьких фашистів, а пізніше американських імперіалістів.

Через те, я хочу ще раз ствердити, що всі, хто розпинається про наявність ще сьогодні хоч би і розбитків націоналістичного підпілля в Західній Україні, всі ті, які вдавалися і вдаються до обману еміграційної громадськості про існування боротьби в Україні — це насправді найзапекліші вороги українського народу. Вони своїм підлим обманом хотіли і хочуть переконати широкі еміграційні маси про саму потребу такої боротьби, прагнули і прагнуть спровокувати їх на підривну діяльність проти Батьківщини, а самим поживитися досхочу на цьому і добитися кар’єри перших холуїв у ворогів українського народу. Ось кому завдячують свою неславну загибель багато з тих, які, давшись зловитись на гачок націоналістичного обману, гонимі злиденним еміграційним життям, пішли на Україну зі зброєю в руках.

Такою є правда про всі дії керівних органів і самих націоналістичних формацій ОУН, від ранніх початків їх існування.

ї я маю потребу довести до вашого відома, дорогі мої друзі і співвітчизники, і це перш за все задля вашого-таки добра. Звичайно, в один раз не розкажеш про всі колізії в Проводі, починаючи з гризні за портфелі і кінчаючи розпустою провідних членів ОУН, які я мав змогу на власні очі бачити і на що, як можливо і дехто з вас зараз, не звертав уваги. Але про це я буду ще мати нагоду розповісти вам, дорогі земляки.

Я хотів би вірити, що ніхто з Вас, дорогі друзі, не стане крокувати стежками злочинів, що їх визначують ще сьогодні Провід 3Ч ОУН, президія ЗП УГВР, АБН і всі інші націоналістичні формації, кидаючи вас в обійми ворожих розвідок, даючи вам завдання займатися шпигунством проти рідної Батьківщини — Української Радянської Соціалістичної Республіки.

З щирим бажанням вам щастя — Мирон Матвієйко.

Київ, 1960 рік

Данный текст является ознакомительным фрагментом.