233

233

В первоисточнике: «…для української інтелігенції, навіть українофилів, писання по-російському ще і тепер єсть натуральне, рідне діло. Наприклад, ні один з українських учених, котрі недавно вибрані почесними членами галицьких народовських товариств, не написав по-українському ні одної своєї праці. Одна тільки серйозна наукова праця, напечатана в останні часи російським українцем в Галичині („Про стан сім’ї в Україні XVI—XVII ст.“) літератури наукової української не може робити, значить, можна сказати, що і досі  н а у ко в о ї  п р о з и, котра тепер творить скрізь основу літератури, в російській Україні нема. Проба такої прози була зроблена на російській українській мові тільки в женевських виданнях, і я маю щось сказати в сій справі» (с. 62; разрядка Драгоманова; далее следует процитированный Ульяновым выше текст о попытке печатания «Громады» исключительно по-украински).

Любопытно, что на полях использованной мною экземпляра «Листів» первые два предложения этой фразы отчеркнуты свидомым читателем и сопровождены пометой: «дурници». Весьма характерная для этой публики психология: он как бы не заметил последующей аргументации Драгоманова.