«Нєт», містер Брежнєв»!

Рейган дуже швидко став визнаним лідером консервативних сил в загальноамериканському масштабі. І вже 1968 року був реальним кандидатом у президенти США від Республіканської партії. Проте він програв тоді досвідченому Річарду Ніксону. Перемога Ніксона на президентських виборах у листопаді 1968-го означала, що він автоматично буде висунутий кандидатом від республіканців і 1972 року, а наступний шанс Рейган отримає лише 1976 року, коли йому виповниться вже 65 років, а в такому солідному віці ще нікому не вдавалося стати президентом США. Багатьом його шанувальникам тоді здалося, що «потяг Рейгана вже пішов». Проте сам Рейган із цим був категорично не згодний. Тим, хто передрікав «смерть» штату Каліфорнія під керівництвом «актора-невігласа», довелося крізь зуби визнати, що за 8 років губернаторства Рейгана Каліфорнія не просто «вижила», а перетворилася на найважливіший фактор впливу на політичне та економічне життя всього американського суспільства.

Попри це, Рейган програв боротьбу за право стати республіканським кандидатом і 1976 року, щоправда з дуже незначним відривом, — президенту Джеральду Форду, який замінив Ніксона після Вотергейтського скандалу. Форд, у свою чергу, програв президентські вибори демократу Джіммі Картеру.

Саме тоді Рейган визнав у розмові з сином, що найбільше шкодує про свою поразку через неможливість зустрітися в якості президента США з… радянським Генеральним секретарем Леонідом Брежнєвим: «Я б сидів і слухав, як протягом двох годин перекладач доводить до мого відома, яких поступок чекає містер Брежнєв від президента Сполучених Штатів, якщо останній хоче зберегти дружбу з Росією. Потім би я повільно підвівся, обійшов би довкола столу і прошепотів би містеру Брежнєву на вухо по-російськи: «Нєт!» Мені справді дуже шкода, що тепер цього не відбудеться».

Шкодування виявилися передчасними. 1980 року Рейган таки використав свій шанс, став президентом і повів дуже жорстку політику стосовно СРСР, яка й стала однією з причин загибелі цієї наддержави. Щоправда, особисто зустрітися з Брежнєвим в якості президента Рейгану так і не довелося — Генсек, що впадав у маразм, помер менше ніж за два роки після обрання Рейгана президентом.

В 60—70-ті роки минулого століття Сполучені Штати, залишаючись найбільшою економічною та політичною потугою світу, переживали кризові явища в своєму розвитку. Програна війна у В’єтнамі стала не тільки і не стільки чисто військовою, скільки психологічною поразкою. Значна частина американців втратила віру в те, що саме вони — «хороші хлопці», які захищають весь світ від «поганих хлопців» — комуністів. Економіка розвивалася невисокими темпами, але при цьому інфляція була дуже значною. Уособленням усіх проблем Сполучених Штатів став 39-й президент Джіммі Картер, демократ-ліберал, за часів якого, за словами Джін Кіркпатрік, «американські літаки не могли літати, ми були сповнені сумнівів і непевності, а радянське правління перебувало на піку своєї могутності». І саме Рейган кинув виклик Картеру.

4 листопада 1980 року Рейган завдав Джіммі Картеру нищівної поразки і поселився в Білому домі на довгих вісім років. 1984 року Рейган ще більш тріумфально виграв у демократа Волтера Мондейла. Більше того, можна сказати, що правління Рейгана певною мірою продовжилося і на третій термін, позаяк 41-м президентом став рейганівський віце-президент Джодж Буш-старший, який переміг значною мірою завдяки авторитету свого патрона і попередника.