Мартиролог жертв националистов

Мартиролог жертв националистов

Зато мартиролог жертв отрядов УПА, оставшихся в тылу Красной армии после ее движения на Запад, с конца войны и по середину 50-х годов, воистину скорбен и бесконечен. Глубоко символично, что последнее массовое захоронение жертв бандеровского террора, 67 жителей села Дядьковичи Ровенской области, произошло в день провозглашения независимости Украины — 24 августа 1991 года.

Бывший член одной из боёвок, у которого хватило мужества покаяться перед своим народом, писал о послевоенной деятельности УПА: «Тепер націоналістичні борзописці на закордонних смітниках намагаються довести, що УПА не співробітничала з фашистським вермахтом, не допомагала гестапівцям гнобити український народ. Не буде з цієї муки хліба, панове! Я був в УПА, йшов разом з німецькими військовими частинами проти Радянської Армії і краще знаю правду про УПА.

УПА нічим не відрізнялась від сумної пам’яті дивізії СС «Галичина». І ця, і та вели боротьбу проти свого народу, виручаючи гітлерівських убивць. Така правда про УПА. Шила в мішку не сховати.

Коли радянські війська зайняли Карпати, ми, забившись у гірські кутки Сколівського і колишнього Славського районів, ночами налітали на найближчі села, тероризували населення, вбивали сільських активістів, знищували цілі сім’ї, грабували харчові продукти, а згодом пиячили і чекали приходу… американців. Особливо аморально, розпусно поводилися старшини. Не проходив день без розгулу, пияцтва, диких оргій, убивств. Почали поширюватися венеричні хвороби. Відомо, що й сам «головнокомандуючий» УПА Чупринка (кличка Романа Шухевича) лікувався від хвороби, яку в народі колись називали «поганою».

Багато я пережив у той час, багато бачив у ті пропалі для мене роки. У цьому короткому листі не розповісти і сотої частини. Вбивства, катування, моральне падіння, звірячий жах перед карою народною, приреченість і намагання будь-якою ціною відстрочити свою неминучу загибель — ось чим жили насправді упівські зграї.

Наведу ще кілька окремих прикладів, найбільш характерних для розкриття страшної мерзенності, зрадництва і жорстокості бойовиків УПА.

Короткий час старшинську школу, в якій я вчився, охороняв курінь отамана «Різуна». Треба признатись, що цей бандит знайшов собі кличку, яка прекрасно визначала його суть. Я був свідком неодноразових розправ над мирним населенням, а також над рядовими «бійцями» УПА, які чомусь не сподобались курінному або допустили якусь провину. Таким же звіром був і сотник «Карпенко» (студент Богдан Сікора, родом із Дашави), надрайонний провідник «Ромко» та багато інших. Я згадаю тільки одну з багатьох «пацифікаційних акцій», які здійснив «Ромко».

Це було у Стрийському районі, де я переховувався, втікши після розгрому наших боївок Радянською Армією. Населення району щораз з більшою ненавистю ставилось до нас, втішалось першими успіхами свого нового життя, щиро допомагало органам Радянської влади. У селі Яблунівці молодь організувала самооборону і зі зброєю в руках охороняла від нас здобутки радянського життя, спокій свого села.

Це розлютило верховодів банди. Вони вирішили вчинити над селом криваву розправу. Вночі велика група «есбістів» під керівництвом «Ромка» напала на село. Що діялось у цю жахливу ніч! Бандити палили людей живцем, замкнувши їх в хатах, розбивали об стіни голови дітей, ґвалтували дівчаток, знущалися з сивих. Однак села так і не вдалося захопити у свої руки!».

Поименный учет жертв националистического террора начался только в 1990 году, по инициативе коммунистов Львовщины. Лишь за один год были собраны следующие данные: в Волынской области — 25700 человек погибли от рук бандитов, во Львовской — свыше 40000, в Ровенской — 29390, в Черновицкой — 1182 человека. За каждой цифрой этого далеко не полного скорбного перечня — конкретные человеческие трагедии, которые и сегодня незаживающими ранами бередят сердца живых… Одной из причин долгого замалчивания общего количества жертв была забота о дружбе народов СССР. Многие пострадавшие россияне, белорусы и др. вполне могли перенести виновность оуновцев на всех украинцев… Яркий тому пример: процесс над Григорием Васюрой, начальником штаба 118 полицейского батальона, уничтожившего Хатынь, прошел в закрытом режиме.

Когда списки убитых были опубликованы, в редакции газет сразу хлынули десятки тысяч писем. Писали родственники жертв послевоенного террора УПА. Подтверждали, добавляли факты… Но с объявлением независимости Украины к власти в стране пришли те, кто сначала пытался скрыть преступления националистов, а позднее объявил палачей героями, борцами за свободу. Газеты стали закрываться или «менять профиль», у их руководства начали резко меняться убеждения (если таковые имелись)… А списки жертв постепенно забывались. Не то, что в Польше… Там недавно вышла книга с мартирологом жертв бандеровского террора в Ровенской области. Эти данные публиковались в газете «Червоний прапор» с 20.XII.1990 года по 1.VIII.1991.

Вот отдельные документы из скорбного списка, приведенного поляками и опубликованного газетой.

Из отчета за 20 дней, начиная с 29.Х.1943 года, бандеровской сотни «Палия»: «Переловили двох комунарів, зліквідували. Наша СБ зліквідувала також 10 люду в с. Бегень, у Ставках переловлено одного комунара Івана Ващенка. 3.Х.43 р. в Дядьковичах арештовано татарку, зліквідовано, а майно передане до місцевої господарчої частини. Арештували дезертира з відділу «Орла», зброю забрали, а його скарали…»

Из отчета атамана боевки «Матвея»: «Боївка «Жмайла» скарала на смерть Арсена Воложнюка, знищила Павла Мельника, він був за Совітів головою. Дня 16.VI.44 р. боївка «Олега» вночі дужке сильно скалічила Захарчучку, яка в больниці померла...»

Из отчета «полицейско-исполнительного отдела» УПА за полгода по Березневской округе:

«а) скарано за комунізм — 111 осіб.

б) сексотство — 59.

в) НКВД — 67.

г) родини — 70

307 осіб

Протоколи дано

5. V.44 р. Слава Україні! Героям Слава!

«Чорний»

Еще один людоедский отчет уповца: «У селі Мізочку (Здолбунівського району) знищено полоненого кацапа… У с. Борщівка забрано вчительку і її чоловіка, їх знищено.

Слава Україні!

«Тур».

Далее — свидетельства уцелевших.

«Зарічне. 17 квітня 1944 року в селі Храпин зграя Івана Пантика вбила партизана Романа Омельчука, пограбувала обійстя. 17 червня 1944 року на хуторі Жигалівка Вулько-Речицької сільради знищено дві сім’ї — 13 душ… У селі Великі Телковиці знищено Петра Гаврилюка і 13-річного хлопчика Панаса Апанчука, бо підтримували зв’язок з радянськими партизанами. 21 січня 1945 року у селі Борове кати «Ясена» вбили інваліда війни Ісидора Мельника і Максима Поляка. 5 березня 1945 року боївка «Шугая» в селі Вовчиці убила Семена Івановича Шваю, Данила Семеновича Шваю, Никанора Франковича Ковтуновича, Юхиму Микитівну Шваю, Христину Микитівну Шваю і Антосю Андріївну Судинович… У селі Судче закатовано Степана Дем’яновича Гутька, 1884 року народження, за те, що його син був у партизанах і воював з фашистами. 17 вересня 1945 р. банда «Босоти» повісила жителя села Вулька-Речиця Василя Савовича Шрамовича, 68 літ… Бандгрупа «Комара» закатувала на Привітовських хуторах громадянку Петровець…

З листа до редакції: «Влітку 1945 року бандити «Мамая» у селі Волиця Збитинська по-звірячому замордували Ганну Андріївну Бондарчук (1896), її дочку Федору Йосипівну (1926) і Ніну Йосипівну Бондарчук (1924). Напишіть, що бандити кололи її ножами у живіт і груди, повиколювали очі, а як задовольнились цим катуванням, то постріляли тих людей і спалили їх у хаті. Прізвища свого не вказую, бо боюсь тих бандюг. Вони сьогодні знову піднімають голови, хай будуть вони прокляті».

Дубровиця. У лютому 1944 року в селі Кураж була убита Анастасія Колковець і вкинута в річку… У селі Мачулище вбиті Йосип Йосипович Червонка і Уляна Кузьмівна Червонка.

З листа до редакції: «Назвіть ката Микиту Жакуна, бандерівська кличка його «Медвідь», він убив 5 грудня 1944 року в селі Залужжя Тетяну Федорівну Котяш, Агафію Євсеївну Котяш, їй уже тоді було за 60 років, Параскеву Матвіївну Алексеєвець, восьмирічного Василя Алексеєвця, Матвія Матвійовича Котяша — 16 літ, п’ятирічного Івана Алексеєвця, Івана Платоновича Котяша (1891), Хаврону Олексіївну Котяш (1891), Федору Іванівну Котяш — 19 років їй було. І щоб знали ви, членів сім’ї Івана бандити склали у штабель у хаті і спалили. Котяг В.»

Сарни. Із довідки про злочин банди Пилипа Будькевича — «Стожка»: в селі Любковичі в 1944 році вбиті Тихін Федосійович Стельмах і члени його сім’ї в кількості 8 осіб, серед яких малолітні діти…

У Володимирецькому районі особливо виділялась катуванням мирного населення зграя СБ «Богдана», його справжнє ім’я — Кіндрат Шух. Це очолювана ним банда у 1943 році повела до Стиру жінку — родичку Костянтина Рибчинчука. Вдарили її по голові сокирою, а потім утопили…

На території колишнього Висоцького району (нині Дубровицький) діяла бандгрупа районного провідника ОУН-УПА «Діброви»… Вони закатували в селі Городище Івана Павловича Гречка, Олексія Івановича Новіка, Федора Федоровича Гречка, Івана Нестеровича Гузика, Олександра Юхимовича Магиру та ще трьох осіб; у селі Тумень — 7 душ; у селі Бродець були вбиті Віктор Іванович Кулик, Васильєв, Михайло Данилович Мендель.

Рівненський район. 9 липня 1945 року в с. Волошки вбитий голова земельної комісії (прізвище не встановлено)… забрані бандерівцями Любов Устимівна Антипчук (1929), Надія Кирилівна Антипчук (1920), Іван Петрович Терещук, Анафія Дорофіївна Терещук, Віра Іванівна Терещук. У Решуцьку 29 грудня 1946 року вбито трох місцевих жителів.

Дубно. 28 серпня 1946 року у селі Рідкодуби вбитий голова сільради Михайло Олексійович Сурмай (1908). 21 травня 1945 року закатований Василь Трохимович Романюк.

Сарни. 13 липня 1944 року у селі Камінне убиті Ганна Герасимівна Ковальчук і 5 її діток. 19 серпня 1944 року в Олексіївці позбавлені життя Сава Григорович Мастерук — 50 років, його дружина і 4 дітей, Уляна Мастерук і 5 дітей. У селі Вири закатовані Михайло Ковальчук, його дружина і 4 дітей, Яків Вознюк і його дружина…»

Списки невинных мучеников можно было бы продолжать. Только вот не даст на это благословения «оранжевая» власть. Для нее жертвы бандеровских садистов — «чужаки» либо «оккупанты»…

Данный текст является ознакомительным фрагментом.